Поделись:
Подпишись:

Подпишись и будь в курсе всех походоновостей!

Ваша Е-почта:

*Обещаем никому не предоставлять адрес вашей почты и не спамить
**Вы сможете отписаться в любой момент

Мої перші гори!

відгук на похід по Кавказу "навколо Ельбруса"Відгук на похід по Кавказу: "Навколо Ельбрусу"

Автор: Олександр Дзіковський

Мої шанування  тим хто читає. Я приїхав на навчання і у мене з’явилось багато вільного часу? щоб про щось подумати. Коли Тарас написав свій щоденник походу у мене з’явилась в голові думка про написання свого відгуку про суперовий піший-гірський похід «Навколо Ельбруса»

Початок

Бажання піти в гори у мене ще зі школи, але за збігом обставин у мене це не вийшло, але бродивши в ВК  цієї зими якось знайшов Тараса та групу «Походы по Крыму, Карпатам и Кавказу – Кулуар» де було посилання на його сторінку і сайт, зайшовши на сайт мені припав до душі Кавказ, але тоді ще маршрутів не було по цьому регіону. Але згодом наважився запитати його про походи на Кавказ, він мені скинув опис про похід «Тридцятка», але коли я прочитав він мені здався дуже легкий , а через деякий час скинув саме цей маршрут. За моїми проханнями чи за своїми переконаннями він запланував так, що цей прекрасний похід відбувався коли я перебував в відпустці. За це йому окреме дуже велике дякую.

наша група

2.08.2013 р. - Зустріч

Наша група складалась з 12 чоловік, з яких я знав лише Тараса Позднього і то через соціальну мережу. Коли я приїхав в Київ і прийшов на місце зустрічі, щоб Тарас дав мої продукти, він там був сам, він вже чекав на нас. А вже інші учасники групи підійшли трішки пізніше, кожен представився, але якщо чесно я нікого не запам’ятав, окрім Ані, вона була одна дівчина в нашій компанії.  Я їхав в іншому вагоні від групи, було трішки скучно так як ми їхали 26 годин. Але Тарас прийшов і запросив мене на обід за 2 години до кордону. Ми смачно поїли, випили по бутилочці пива, зіграли кілька раз в карти, і я змушений був залишити цю чудову компанію адже ми були на кордоні з Російською Федерацією.

4.08.2013 р. день перший  - Акліматизація і знайомство

Вночі ми приїхали в Невинномиськ, де на нас чекали троє одеситів і водій маршрутки. До місця старту нам було їхати приблизно  4 години. Я заснув, так як в потязі я не міг спати, я думав: «А якщо я не зможу пройти  весь шлях чи здамся на півдорозі». Невдовзі по дорозі ми зупинились подивитися  на поріг «Жолоб» там мене і розбудили. Ми практично не говорили, бо було дуже шумно, ми просто любувались красотами гір і гірською річкою на якій був шикарний, повноводний поріг. Але згодом ми приїхали в аул Хурзук. Вже світало. Перед  нами відкрився  неперевершений вид - до цього моменту, я тільки бачив таке на фото. До стоянки йти було мало, близько трьох кілометрів, взагалі не важко було. Розбили лагер на возвишиності, заготовили дрова для вогнища і вирішили піднятися на висоту Говерли для акліматизації, правда не всі піднімались. При спуску ми  покричали в лагерь, де Вадім ламав дрова, на сипучці покатались. Підвечір розпочався невеликий дощик, але ми не злякались і всі стояли біля вогнища та грали різні ігри. Коли він закінчився і хмари пройшли - відкрився вид на гору,на  вершині якої вже лежав сніг, а на фоні цієї гори з’явилась радуга. Мої перші враження:  «Це Кавказ, дєтка!!!»,  як казав Діма.

вид

5.08.2013 р. день другий  - Чому так важко?

Наша дорога йшла біля річки Енікол. Все кращі і кращі види відкривалися нам перед очима. По дорозі було йти більш-менш не важко, але коли вона закінчилась біля якогось домика з фермою йти стало набагато важче. Ми йшли по вузькій стежці (коров’ячі чи овечій), але і вона згодом закінчилась, а нам потрібно підніматися вверх по простій траві, з кожним кроком все важче і важче, крім взуття і ніг попереду йдучого я нічого не бачив, ну хіба що, коли зупинялись і відновлювали дихання. І тут серце радується - краса. Ми йдем все вище і вище психіка і ноги не витримують такого навантаження  і тут я згадав, що з собою брав берет і для мотивації, я його вдягаю і йду далі не жаліючись. Ми піднялися на перший наш перевал. Заслужений обід і знов у дорогу за незабутнім спогадам. Ми дійшли до якоїсь річки по хребту і не знали де зупинитись на ніч. Сергій пішов до наступного перевалу щоб подивитись чи є там стоянка, а тим часом Тарас знайшов прекрасну долинку  з неперевершеним видом. Ми за день набрали приблизно 1200 метрів вертикалі.

вид з палатки

6.06.2013 р. день третій  -  Найвища вершина яку я бачив – Ельбрус

Сьогодні я встав самий останній, я зазвичай був «соньою»  в групі. Коли я вийшов з палатки  любувався як на нас повзе туман. Після зборів нас чекає новий перевал, це для мене саме краще і найбажаніше, так як ми залишали солодке вітання наступним групам,  а саме 3 цукерки які я ніс – це мінус 20 грам від рюкзака. Аня весь час писала записки іншим групам, а ми милувались панорамами і паралельно слухали розповіді Тараса. Весь день сьогодні ми милувались двоглавим красавцем. Коли ми лягали відпочивати температура була в мінусі тому що висота стоянки була приблизно 3000 метрів.

топаэмо

7.07.2013 р. день четвертий -  Мама де я ??

Ми стояли на стоянці під самим перевалом Бурунташ (3155 метрів). Ми піднялись на нього. Я ще зранку приготував солодощі щоб не копирсатися в рюкзаку, а після нього спуск до річки Кізілкол. Під час сьогоднішнього переходу нам зустрічалися табуни коней, кошари овець і гордо літаючі гірські орли, які парили над високими кавказькими горами. На вечір, як зазвичай, пішов дощ. Ми з Вадімом чергові. В тамбурі кашу зварили, сало порізали і «кушать подано». Під час приготування іжі грали карточну гру, яка по-одеськи називається «ПОЦ». Мало не забув, на ранок було пюре, яке ми теж готували, нам Тарас двічі повторив як його готувати. В миску потрібно було насипати пюре, а тоді долити води, а я однин пакетик висипав в каструлю (затупив) за що трішки получив на горіхи і ми були змушені ставити ще одну каструлю для чаю (а у мене висновок що я БАКЛАЖАН який не вміє готувати).

за грою в шашки

8.08.2013 р. день п’ятий - Невже тут є люди?

Наш сьогоднішній день починається з переходу льодяникової річки через яку ми переходили в жорсткій сцепці по двох, і Жужу також переправляємо – це наш 13 учасник групи я про неї взагалі забув. Вона  від р. Енікол до станції МЧС була з нами. Пройшла з нами більше половини маршруту, але собаче кохання дорожче за дванадцять українських туристів. Коли вона підходила до  Тараса нічого крім «пішла вон» вона від нього не чула. Ми йшли по плато Ірахитсирт. Йшов  дощ, але ми йшли швидко, спускаємось до бази МЧС і далі до гарячих джерел Джили-Су. Помочили ноги в оранжевій воді,  пообідали  і далі в дорогу. Біля місця стоянки ми зустріли українські номера, там було дуже багато народу. Розбиваєм табір, і знову дощик. Половина групи пішла в магазин за хлібом. А я з Олексієм пішли покупатись в істочніку, це трішки дальше за магазин, прийшовши ми розчарувались, - воду вже спустили. Попили мінеральної води і поповзли до водопаду Султан (40 метрів), помотались і назад. Почекали наших по дорозі і вже всі разом повернулись  в лагер. В цей день ми перетнули Карачаєво-Черкеську республіку і прийшли  в Кабардіно-Балкарію.

боти

9.08.2013 р. день шостий - День торта

Ранок чудовий, любуємось Ельбрусом і на перевал західний Каракайський по річці піднімаємось. А навкруги  «красота то яка». Спускаємось з перевалу до місця стоянки, бачимо гірських орлів та стадо корів. Стоянка біля красивої річки Ісламчат, а з трьох сторін гори. До дощу встигли розбити лагер, але скоро поховались по палаткам. Віктор з Вовою готують їжу у нас в тамбурі. Нас догнала одна група і пішла далі, вона складалась з 7 жінок і 2 мужиків. Їжа готова, дощ перестав капати. Повечерявши, ми придумали зробити торт з печева і згущеного молока, який же він був смачний!

перекус

10.08.2013 р. день сьомий - Самий відповідальний день походу

Виходимо з лагеря і у мене в думках найвища точка нашого походу і також де та група, яка нас обігнала? А ось і вона, збирається, ми її обігнали і пішли далі. Ми йшли довгенько, але взагалі не важко було, спілкувались на різні теми і ділились враженнями, по дорозі ми зустріли український герб з надписами різних міст України викладених із каміння. Мені дуже припав до душі наш колектив навіть тим, що ми йшли дружно, разом, а не так як інші групи - розтягувались десь на один кілометр. Коли піднялись на перевал Киртикауш (3240 метрів) ми відпочивали і звичайно порадували себе заслуженою шоколадкою . Хтось сказав що неподалік від нас є сніг і ми вирішили зробити морозиво. Пішли я, Сергій, Віктор і Діма, Тарас дав нам свій льодоруб, а інший Тарас миску, ми набрали снігу. Потім Діма покатався  на снігу і ми «вернулись назад в сім’ю». Згущонка і сніг - найкраще кавказьке морозиво. Відпочили і знов в добрий путь. Стежка, по якій ми йшли, була маркірована дуже часто, через кожні 1-2 метри, комусь фарби не жалко було. Мене порадувало те, що одні маркірували жовтою фарбою, а інші синьою, наче прапор України. Ночували сьогодні в долині Киртика, дуже заворожуюча долина, Сергій з Вадімом нас порадували - вони пішли бозна куди за дровами, щоб ми погрілись. Поки вони ходили, ми всі прийняли ванну природного походження в гірському потічку. Тарас Бублік пішов фотати баранів, а Тарас Поздній заліз на скалу і милувався красою протягом кількох годин. Вечір, розмови, костер, карти і вже північ - йду спати.

мостик

11.08.2013р. день восьмий - Аул верхній Баксан, айран і пиво

Пройшли приблизно 15 км., але взагалі не важко, рюкзаки не важкі і вже ми привикли до них. Йдем весь час біля річки Киртик. Краєвид неповторний! Ночуємо  в ущелині Киртика. Фактично всі пішли в аул зайшли магазин купити хліб і айран, пива в них не було, віра не дозволяє. Ми пішли до підйомника, по дорозі до нас прив’язалась собака, яка з’їла кусок нашого свіжого хліба. Собака - як теля, в пів росту мого, а також побачили пограничне відділення і мені стало обідно за Україну. Зрівняти з нашими відділами прикордонної служби і російські - небо і земля.  Я навчаюсь в Національні академії прикордонної служби України так що трішки бачив і є з чим зрівнювати. Коли ми прийшли до підйомника то взяли пива і пішли назад. По бутилочці пива на поляні, а по дорозі хліб з’їли і айран випили. Прийшовши в лагер з’іли бахчу(кавун). Тараси приготували нам смачний риб’ячий суп, так добре пішов на закусок. Потім сиділи  біля вогнища, пили пиво і спілкувались десь до другої ночі.

підйомник на Адир-Су

12.08.2013 р. день дев’ятий - Прощай Кавказ

В  5 ранку встали щоб погуляти по П’ятигорську. Поснідали, попрощались і в добрий путь. Ми побажали нашим друзям щасливого підйому на Ельбрус і поїхали. Побачивши «провалля» зверху, так як вхід був зачинений, купили сувеніри і вже прибув потяг на «родіну». В дорозі так співпало, що я  і Андрюха в одному купе і Монблан з нами.  З  яким я був заочно знайомий, але він весь час мовчав і читав роман дорогою назад . Друзі в Невинномиськ їхали з ним, і він влазив в їх розмови і розказував всяку несинітницю, а наприкінці сказав що перші два дні буде дощик а далі норм. Його передбачення не збулись, тому що фактично кожного дня був дощ і ми його не один десяток раз згадували за весь похід. В потязі ми з Андрюхою не одну бутилочку пива випили і не один час провели в тамбурі, говоривши з Тарасом.

13.08.2013р. Україна

В 16.00 ми в Києві  попрощались зі всіма. Я з Тарасом пішли в так бажаний нам Макдональдс поїсти. Він мене провів до потяга на Хмельницький і ми попрощались. І на цій прекрасній ноті закінчився мій перший похід, але не останній в моєму житті в гори, так як я планую на наступний рік піднятися на Ельбрус.

Користуючись можливістю хочу подякувати всім моїм новим друзям за той короткий час який я провів з ними в горах, за те, що ми без конфліктів і без всяких інцидентів пройшли цей не легкий похід, а також за їхню підтримку. Я їх навряд скоро забуду і ті приємні моменти які нас об’єднують. А також сподіваюсь що ще не один раз буду бачити їх, і не в один похід підемо разом.

Не судіть мене строго, адже це моя перша розповідь за останніх чотири роки.

«Покори свою вершину!»

Заявка на поход