Поделись:
Подпишись:

Подпишись и будь в курсе всех походоновостей!

Ваша Е-почта:

*Обещаем никому не предоставлять адрес вашей почты и не спамить
**Вы сможете отписаться в любой момент

Очі загорілись, ноги підкосились. Полізла!

Відгук на Новий рік в КарпатахВідгук на похід: "Новий рік в Карпатах"
Автор: Валерія Бут, https://vk.com/id28629543
Україна, м.Прилуки, 17 років

Ну то шо, шановне мандрівне панство, бажаєте дізнатися як то воно ходиться  Карпатами з файним клубом «Кулуар»?!

То прошу. Я, мабуть, вже таки дозріла, шоби поділитись з вами своїми враженнями.

Отож, шалені та емоційні враження такої собі шаленої Валєри до вашої уваги.

Цікава і незабутня поїздка під кодовою назвою «Нескучный Новый год 2014 в Карпатах» розпочалася в моїй голові ще з кінця жовтня, тобто як тільки-но я наткнулася на кулуарівський сайт і побачила там оголошення про набір групи. З того самого моменту як я клікнула «Заявку на поход» я вже в своєму уявленні бігала, мов гірська лань, карпатськими стежками (і уявлення мої були цілком реальні,томушо в Карпатах я вже мала нагоду бувати). Я вже бачила як біжить Валєра серед снігу та гір, падає, сміється… але незрозумілим залишався лише один факт – «з КИМ я бігатиму? З КИМ сміятимусь?». Оце й було найцікавіше – компанія моя новорічна. Умовно я знала тільки такого собі пана під іменем Тарас Поздній. «І  шо воно за людина» – думалось мені, мабуть черговий парєньок,який заробляє на нещасних туристах гроші. Але сталося не так,як уявлялося!

в будиночку

Отож, якшо по порядку, то довго тягнувся нещадний Листопад, а потім ще довше нещадний Грудень,а довгоочікувані дати від’їзду все не наступали. Й звичайно шо я, як «найвезучіша», провтикала квитки на потяг, яким їхали всі нормальні свідомі туристи-кулуарівці.. і тому мусила їхати раніше і досить незручним поїздом. Але то неголовне – головне, шо взагалі їхала ;)

на Драгобраті

29.12.13 я покинула свою рідну хату в пошуках пригод і.. снігу (шо було дефіцитом на той час). З горем, з боєм я добралася до столиці, звідки приблизно о 22-й годині відправлявся заповітний Київ-Івано-Франківськ. Якшо коротко, то в потязі спала я добре, їла ситно, і вже 30.12.13 о 13-й годині була у Франику (так мене навчили називати  це чудове місто прохавані туристи-кулуарівці ;) Вийшовши, повні амбіцій я та ще троє бійців з Білої Церкви, котрі напередодні були заслані до мене Тарасом, через те, шо теж свого часу завтикали з квитками, ми підійшли до маршрутчика і запитали скільки вартуватиме проїзд до Лазещини. «То 80 гривень коштуватиме й дешевше не знайдете!» - сказав водій. Станіславський фореве, тому шо тоді  ми скористались його порадою і  теж сказали(але подумки) «НЄ ВЄРЮ!». Та й поїхали собі в пошуках автостанції Пасічна, з якої за легендами мав відправлятися рейсовий автобус до нашого кінцевого пункту. Тролейбусиком швидко та безболісно ми дісталися цієї автостанції і дійсно віднайшли там такий автобус, який би довіз нас до Лазещини і всього за 38 гривеників. От! А нас так прагнув надурити водій безсовісний. Але хай йому все там добре буде, а ми їдемо далі! ;) Отож, їхали ми 3 години шось приблизно – народу було повно, але водій виявився позитивний і то було кльово!

Козьмещик

Приїхавши ми без проблем знайшли нашу, ще покишо пусту, хату і поселив нас у неї такий собі Андрійко (Луков) – файний парубок! Того вечора у господарів ми наварили макарончиків і з консервами успішно їх поїли! Все, я лягла спати,а в голові «..і шумить,і гуде..» , адже намагалась уявити шо за люди прибудуть завтра вранці і шо воно чекає на мою шалену мандрівну натуру далі – але,як виявилось, голова моя так і не змогла наварити тієї всієї шикарної крутості!

вид на Петрос

Так, шановні читачі, ранок 31 грудня – передноворічний ранок. Просинаюсь,умиваюсь – говорять шо на лижі їхатимем – в голові «Ваууу!», а на обличчі пом’ятість, невиспаність та придуркувата посмішка.

Бут на камні

Приїхали всі!!! Клас, це нова сторінка моєї подорожі. То виявилися класні люди,  в обличчі Каті – кльової такої особи, яка з радістю ділилась своїми минулорічними новорічними враженнями в стилі «кулуар», Даші та Беніка – крутяцької пари, які відразу поділились своєю їжею, аби ми разом поснідали; Каті та Оксани – файних подружок, в класних куртках – я їх чомусь відразу зацінила і там куча ще народу. Але найцікавішу особу для мене – Тараса, я так того ранку і не зустріла. Поговорювали, шо він має прийти до нас з якогось іншого будиночку. Інтрига маленька така. Шо то за домік і шо то за Тарас!?

в "таблетке"

Отож,починаємо погружатися в «таблєтку» (такий собі уазік;), котра мала нас довезти до заповітного гірськолижного курорту Драгобрат. Люб’язно всіх організовувала і садовила по місцям капець яка щира і приємна Оксана. Дорогою ми з нею балакали. Виявилось, шо вона з ще одного будиночку (не з того, в якому Тарас). Тоді я вже чітко усвідомила що й до чого. Тому відхилюсь трохи від теми  і розповім як все було влаштовано.

компашка

Мені пояснили, що цього року нас виявилось дуже багато (шось близько 50-ти чоловік), і тому розселили нас аж по трьом будиночкам. В кожному є свій інструктор – в «Комфорті» (хатинка з туалетом всередині) головувало, як я зрозуміла, файне подружжя – Паша та оця ж сама щира і приємна Оксана. З ними на превеликий жаль не вдалося вдосталь поспілкуватися, але  люди вони  дуже цікаві й неординарні, як на мене. В другому будиночку «Стандарті» інструктором був такий собі Сашко – з ним я познайомилася дорогою на Говерлу, дуже кльова особистість, балакучий і веселий, з доброю-доброю посмішкою. Третю ж хатинку (та, в якій я проживала) взяв на свої поруки Тарас – «главный из главных».

познайомилась

Ага, рухаємось далі – їдемо ми на Драгобрат. Перед цим заїхали на лижний прокат – такого ще не бачила й тому з відкритим ротом довго й нудно спостерігала за тим, як всі вибирають собі борди та лижі. Дорога на Драг – це ще одна неймовірна порція вражень для мене після лижного прокату (так-так,лижний прокат «впечатлил мое сознание »). По-перше, я нарешті почала бачити гори (!), сніг, річечки оці гірські, круті схили. А по-друге, це була файна така порція адреналінчику, адже дорога вела різко вгору і на колеса нашого транспорту було надітои ланцюги – словом на такому «вездеходе» та ще й з безстрашним Іваном за рулем їхати було шикарно, з вікна нашої «тачки» відкривалися гарні краєвиди.

на шляху до Говерли

Приїхавши на Драг мене взагалі накрило. Вперше в житті бачу ці гори, ці підйомники, людей, які безстрашно шурхають з гори. Очі загорілись, ноги підкосились. Полізла! Не буду вдаватися в деталі, але мушу сказати, шо вчилася я їздити без інструктора (пошкодувала 150 грн), тому в маленьку ялиночку в’їхала, збила жіночку та декілька парубків, на 2-ій годині катання просто ходила і підслуховувала інструкторів на навчальній гірці. І як наслідок, в кінці дня спокійно спускалася з навчального схилу. Шо тут сказать ще?! Хіба те, шо лижі це безтямно крута штука ;)

Повернувшись до нашої домівки, нарешті побачила у дворі, зустрічаючу нас постать – Тараса! З того самого моменту і за всі наступні три дні, шо там була, я стовідсотково запевнилась ,шо це зовсім не злобний парубок, який заробляє на нещасних туристах, а це просто неймовірно-нереально-шалено-добрий, бомбезний і магнітичний Тарасік ;) В будиночку на мене чекали ще нові та цікаві люди, зокрема КабишАня, Маша, Женя, Ждан, Марина, Нікіта і їх мамулєчка, а ще Саша (пахабнік ;) та Олєжка – крутизні просто хлопці. Був ще Ігор та Сергій. Ну взагалі замість того, шоб називати імена скажу коротко – у нас була неймовірна компанія «во главе» з Лисим!

на спуску з Говерли

Йшла підготовка до Нового Року – чистили картошку, подрібнювали часничок, готували олів’є, сирний суп – «все, как в лучших домах Парижа». Паралельно йшов процес ознайомлення з усіми цими крутими особами. В мене вже просто не вистачає епітетів та інших різних стилістичних засобів для того, щоб передати всю шикарність!

Свято наближалось. Ялинка, дякуючи Тарасові, палала святковими вогниками + я ще додала трошки ялинкових іграшок, привезених мною з дому. У святковий спальний мішок ми скинули приготовані нами заздалегідь подаруночки, повечеряли і пішли на вулицю до ялинки зустрічати Новесенький 2014 рік. Тут як тут вималювався Дід Мороз… і снігурка теж знайшлася в обличчі Тараса ;)

ялинка на вершині Говерли

Як це було?! Ви хочете знати як відбувалось святкування мого найнеймовірнішого Нового Року?! Так от – шампанське, десятки вогників, різноманітні хлопавки, радісні крики, вітання, щирі посмішки, обійми, дзвін туристичних «келихів», а всередині піднявся шквал незримих емоцій – невже це нарешті  те, на шо я чекала, мабуть, не тільки останні 2 місяці, а все своє підсвідоме життя!? Ось воно справжнє щастя!

Далі ми ставали на пеньочок і розповідали віршики/співали пісеньки – заробляли подаруночки у Діда Мороза. Потім хороводи, конкурси, шампанське і розмови до ранку – все було ідеально! А на ранок нас чекав Драгобрат! Знову лижі, але лізла вже вище. Знову падіння, але падала вже крутіше. Цього дня Лєна – була з нами така непередбачувана особа, та Тарас підняли мене вище, покатали на підйомниках – на бугельних і на крісельних. Сама би я ніколи в житті не полізла, а от дякуючи їм ризикнула. Останній спуск під керівництвом та наглядом Тараса – то взагалі бомба, після нього стаканчик глінтвейну і стан абсолютного задоволення та абсолютного щастя. Повернувшись, смачнесенько повечеряли, попарились у бані, як завжди, досхочу потеревенили та й порозходились спати. Вже завтра на нас чекала Говерла…

наша сборная группа

Настав 2-ий день 2014-го року. Розпочався він з (порівняно) швидкого  підйому, ситного сніданку та швидкої погрузки в наші тачки. Нас довезли до Козьмещика – місця, звідки починався шлях до підкорення красуні Українських гір Говерли. Ранок та й день видався не дуже ясним. На вершинах засів туман, який навіть і не думав зрушувати з місця. Подекуди можна було зустріти солідну кількість снігу. Іти було весело – 46 пар ніг тупцяли з тобою в унісон, з кожним було про шо побалакать. Цікавий видався підйом, томушо з половиною «наших» я вперше бачилась, але мала таке враження,шо знала їх все життя! Курага, ізюм, чорнослив та шоколад – це тєма під час підйому. Ще більша тєма – це чай!!! Тому всі, хто читає цей відгук знайте – без термосу «..и жизнь не та..». Всім хто ділився з Валєрою (тобто зі мною) чаєм знають (я декому казала), шо їм пряма дорога на небо!!!  Сказати чесно, я чекала більшого. Я думала,шо я помиратиму, шо мене за ногу тягнутимуть, шо сили мене покинуть і це буде нереально важко, але напривеликий жаль, під час підйому я навіть мала сили співати (чи то вити ;) пісня Арії, ДДТ, КІШа і таке інше. Та сам факт, шо я 2 січня піднялася на найвищу точку України підняв мене взагалі в рожеве небо найнереальніших мрій. Дякую всім, хто був тоді зі мною і топтав один і той же сніг дорогою до Говерли! Спуск був крутєйший, тому що їхали ми на 5-их точках. Це було незабутньо!!!

на вершині

Словом, знаєте, шановні читачі, я могла би писати довго і нудно, розписуючи при цьому всю ошеломітєльность мого Нового року в Карпатах, але мабуть пора вже зупинитись. Я мало вірю в те, шо всі дочитуватимуть це до кінця. Але у свій час саме відгуки на сайті зіграли вирішальну роль при виборі «Їхати в Карпати/не їхати в Карпати?». Тому я щиро вірю в те, що той, хто читає цей відгук напередодні чергового кулуарівського походу, таки дочитає його до кінця і повірить шаленому авторові, шо вагання будь-які треба відкинути і притоптати ногами. Також я вірю в те, шо якшо цього відгука читає людина випадкова, то вона обов’язково замислиться про нереальну крутість подорожей з такими людьми, як Тарас. А якшо, мій мандрівний друже, ти читаєш цей відгук, а, описане мною,  тобі знайоме й ти мимоволі поринаєш у вир приємних для тебе спогадів, то я щаслива! Щаслива, шо не одна я попала назавжди й невідворотно в ту кулуарівську кабалу =)

Заявка на поход