Поделись:
Подпишись:

Подпишись и будь в курсе всех походоновостей!

Ваша Е-почта:

*Обещаем никому не предоставлять адрес вашей почты и не спамить
**Вы сможете отписаться в любой момент

Поспішіть побачити гори

Відгук на похід Долиною привидівВідгук на  "Пригодницький похід-квест"

Автор: Кабиш Віра

Думаю, всім знайоме відчуття, коли хочеться повернутись до місць, де вже колись бував. Так-от, мій четвертий похід, а це був, до речі, похід-квест, пролетів з 21 по 26 липня в Кримських горах. Чому ходжу в походи? Бо то гори. Чому обрала квест? Бо то - щось нове, оригінальне і ще незнайоме. Тому і пішла, запросила з собою і друга.)

Отож, наша група остаточно сформувалася вранці в Сімферополі. Цього разу вона була відносно маленькою (всього 5 чоловік разом з інструктором). Зустрілись, познайомились, розібрали продукти на весь похід, придбали квиточки на тролейбус – похід розпочався.

Перший підйом у походах завжди дається важче, принаймні так мені каже мій зовсім невеликий досвід. Ну що ж, так вже склалось, що я – не спортсменка.)

місяць

Впоравшись із завданням на КП №1, ми покрокували до нашої першої стоянки на нижньому плато Чатир-Даг. Після влаштування табору нас чекав візит до печери Еміне-Баїр-Хосар, відомої своїм невеликим «палеонтологічним музеєм», де виставлені на показ туристам кістки таких доісторичних тварин, як мамонт і носоріг. Увечері приготували вечерю, ближче знайомились із учасниками квесту. Як виявилось, всі ми в поході вже не вперше, тож кожен розповідав про те, як натрапив на проект Тараса «Кулуар» і чому обрав саме цей похід. До речі, на плато дуже гарно, думаю, що просто так словами передати цю красу аж ніяк неможливо, а в найближчому до табору джерелі була реально смачна вода. Хочу також зауважити, що цього року в горах було набагато холодніше відносно попередніх, враховуючи те, що завше в Кримських горах туристів переслідує ризик спектись повністю чи частково зранку і аж до самого вечора, а не померзнути, та ще й у липні :)

pospishit1

Наступний день виявився не менш захоплюючим: наша перша вершина (Ангар-Бурун 1453 м). Cпустившись від вершини до КП №2, де ми також швидко розправились із завданням, жваво крокували до другого місця для ночівлі. Тут знову ж таки розмова про все на світі велась до ночі.

вид с Чатир-Дагу

Повіривши на слово інструктору, що наступний перехід буде тривалим і досить важким, всі зібрались із силами, спакували рюкзаки…і тут до нас під’їжджає страшненький УАЗик. Чоловік, що з нього вийшов, запропонував купити в нього молока, але зрозумівши всю ситуацію, те, що ми вже маємо йти до Ангарського перевалу, він запропонував підкинути всю групу до згаданого місця за дешево. А знаєте, чоловік геть простий, зустрів ще нас зі словами: «Чую рідну мову!!», виявилось, що він корінням із Сквири і тільки робота в лісовому господарстві ще СРСР занесла його до Криму, де він і досі мешкає. І таких людей у горах зустрінеш =).Ведучи з ним милу бесіду, їхати насправді цим  «вєздєходом» по гірських дорогах теж було весело: мабуть, від таких різких поворотів, спусків/підйомів мій хребет на такий максимум ще не вигинався ніколи =).

біля горіха Нікуліна

Через певний інтервал часу було пройдено наступний КП. На жаль, по дорозі до Фуни я не встигла зафіксувати на камеру великих тікаючих чорних монстрів. Спитаєте, про що я? Так-от, у нас виникло декілька версій, що то були за істоти (яструби? беркути? грифи?) і що вони там забули в тих зарослях (була версія про мертвих туристів =)). І наша «група інтелектуалів» зійшлася на думці, що все-таки то були грифи, які, до речі, дуже скоро зникли з нашого поля зору. Отож, дійшли до наступного КП (це було переповнене туристами місце біля «Розколотого серця»). Ви б бачили обличчя цих людей, щось на зразок: «Ого! Туристи! З отакєнними рюкзаками! Ймовірно, важкучими! З картами і компасами! Компасами!» =)

а там що?

Тож зійшли на вершину Південної Демерджі. О, я вже втретє тут, але цього разу з рюкзаком. Досхочу нафотографувались, перекусили, взяли шлях до Джурли. Вперше в житті мене здував вітер, якось зовсім нехтуючи моєю масою й масою рюкзака =). Заночували на стоянці, яку називають «Джурла».

чудо??

Спустились до водоспаду «Джур-Джур». Окрім чудового, досі повноводного водоспаду, побачили там купу людішек і порушення правила про заборону купання через забір питної води =), але за цим вже ніхто і не дивився, як то було раніше. Важкуватий, як на мене був день, якраз проявлялись так звана кріпатура та болі в плечах, п’ятах, м’язах ніг і т.д. Змінили маршрут – пішли до Генеральського, звідки доїхали машиною до Сонячногірська, а вже звідти до мису Сатера. Тут  і пройшли наші два останні дні походу. Це місце, де можна було прогулятись до баз відпочинку, кафешок, словом, часткової цивілізації. Це місце, де вже нарешті було спекотно, порівняно з горами, але не менш гарно ;). Це місце, де з нами поділились гітарою наші сусіди-туристи. Звучання гітари і губної гармошки, яку захватив із собою мій друг, явно «розмалювало» морську вечірню атмосферу. Ніч була настільки гарна, що можна була спати прямо на березі моря, що ми, власне, і зробили.

на морі

І тут похід завершувався, в Сонячногірську була організована фотосесія в отриманих салатових «кулуарівських» футболках. А обіцяний приз у кінці походу отримав, вище згаданий друг, із чим ми його, власне, привітали ще на Сатері =).

Отже, похід був безмежно цікавим, а сама ідея квесту ще нова, свіжа, а також і корисна: може, хтось ще не товаришує з компасом =)

А гори…А гори, як завжди, на висоті, в усіх значеннях цього слова ;) Їх треба побачити власними очима, тож поспішіть побачити гори.