Поделись:
Подпишись:

Подпишись и будь в курсе всех походоновостей!

Ваша Е-почта:

*Обещаем никому не предоставлять адрес вашей почты и не спамить
**Вы сможете отписаться в любой момент

А все ж таки Вони того варті =)

відгук на похід по КримуВідгук на похід по Криму "Долина привидів + Сотера"
Автор: Олена Ковальчук
Фото: Петро Дідик

Всі ми різні і це факт. Комусь і на картинках достатньо подивитись на неймовірну красу нашої Землі, а комусь і своїх власних очей мало, щоб побачити все в живу.

Мій перший досвід гір пройшов в чарівних Карпатах. Після нього я вже точно знала, що піду ще разок). Довго хотіла-хотіла, однак,  не було компанії..( Та спасибі небесам, якось натрапила на групу «Кулуар» у ВК і цього літечка наважилась, ще й потягла за собою 2-х друзів.

Понабирали спорядження, попакували рюкзаки  і відправились (благо, квитки на потяг взяли зарання). З приводу речей у рюкзаку… начебто, і все відбирала по необхідності, але вже коли рюкзачок на плечах кілька годин – виявляється необхідність можна зменшити.

І так почнемо про похід.

День перший – На межі своїх сил.

стоянка

Ніколи собі не вірте. Особливо, якщо ви думаєте, що ви не зможете – не вірте. Як кажуть «очі бояться, а руки роблять» так само і можна сказати: «очі бояться, а ноги йдуть». Перший підйом – найтяжчий і тут головне не здатись, не кинути все і піти назад на тролейбус до Сімферополя. А думки такі були.. ще й як були. Поки брали першу вершину - нижнє плато Чатир-Дага, серце виплигувало з грудей, ноги не хотіли йти вгору, – ти забуваєш про всю красу гір і думаєш, якого чорта ти сюди попхався. Але крок за кроком, і хоч і останнім, але добираєшся до привалу і насолоджуєшся першими краєвидами з висоти. Ніжний вітерець, горішки з родзинками, відпочинок і прямуємо далі – до печери Еміне-Баїр-Хосар, в якій збереглись кістки мамонта та іншої живності. Дуже цікаво, пізнавально і приємно охолоджуєче після палкого сонечка.

печераскелет

Ще годинка в дорозі і от наша перша стоянка, знайомство за смачнющою вечерею і неймовірний місяць на небі.

у вогнищамісяць

День другий – туристи ніг своїх не жаліють)

От що мені дуже сподобалось в організації розпорядку дня, то це те, що ти почуваєш себе, все ж таки, у відпустці – можеш виспатись. Якщо мені пам’ять не зраджує, то раніше 8.00 підйому не було, а-то і до 9.00 були солодкі години для сну. Але як тільки сонечко вже піднімається – в палатці знаходитись стає неможливо і хочеш-не хочеш, а вже прямуєш до джерельця вмитись льодяною водою, яка надає тонусу на весь день.

гурпа

Другий день вже показався не таким тяжким як перший, але все ж виснажливий.  Наш інструктор Тарас вже заводив різні детективні ігри під час походу, в якій по черзі приймала участь вся група. Прекрасні переходи полонинами, а потім не щадящий похід через низькі кущові ялини, царапини від яких так і супроводжували нас до кінця походу). Однак, після них на нас очікував дивовижний краєвид. І от вона перед нами – гора Чатир-Даг. Здавалось, що вона така висока, так далеко… Однак, потихеньку-потихеньку і вуа-ля! Наша перша вершина підкорена!  Тут уже всі повідпочивали на славу: пофотографувались, повалялись, Тарас з Наталкою (ну просто невгамовні любителі гір) підкорювали страшні для ока місцини.

на обриві

А коли вже почали находити не дуже веселі хмари – пішли далі – вниз. Спуск виявився не легшим ніж підйом – потрібно контролювати кожен свій крок, щоб не розтягнутись по кам’янистому сходу).

на платоЧатир-Даг

А потім маленький дощик, довгоочікуваний перекус, душ з бутилки, футбол, вечеря, гарна компанія навколо багаття, різноманітні ігри і посиденьки до світанку (коли порозходились і не знаю, я вже дрімала у палатці).

День третій – Кріпатура дає про себе знати.=)

Цього ранку підйом був ну дуже пізно, так як перехід у нас був коротенький  - і це пречудово, бо якось рюкзачок ну дуже тяжкий був в цей день. Радувала і погода – палюче сонечко сховалось за хмарами, чим і полегшувало наш похід.

спимолаванда

Неземне морозиво (так чомусь тоді здавалось…), Ангарський перевал, пам’ятник дорожникам, закинутий сад троянд, лавандові долини, вражаючий вид на Джемерджи (вона була в хмарах і виглядала лиш вершина) і наша стоянка – дуже гарне місце, дикі черешні, рибалка (є люди, які не поліняться і візьмуть з собою вудку, щоб зловити кілька карасиків і відпустити їх назад – головне це процес), а ще коні – які ввечері смакували травою буквально біля палатки – тут ти вже насолоджуєшся походним життям і думаєш, як же все ж таки круто – не сидіти в місті набитому брудом, рекламою, машинами, людьми – а проводити час на свіжому повітрі в оточенні природи!

склони Демерджіна рибалці

День четвертий – Гори жартів не розуміють!

Цей день був дуже очікуваним для нас. Так як, нарешті, ми взбирались на вершину без рюкзаків (!) – Ура! День просто наповнений емоціями – з кожним кроком на Джемерджи ти насолоджуєшся краєвидами… це просто не можна передати словами…тільки і хочеться бути птахом і взлетіти, щоб бути ще вище ніж ти є і пролетіти над цією красою.

на шляху до вершини

Йшли ми до вершини і дійшли, хоч і кожен до своєї. Ну не наважилась я залізти на найвищі 2 метра. Щось мені боязко стало, тож я собі гарненько і внизу (якщо скажеш, що це низ) посиділа – в кожного своє щастя. А потім налетіла купа дітлахів і ,як саранча =)), обліпила вершину. Там вже нашим не було чого робити і почали спускатись на перекус. Що ж до перекусів, то мабуть ніхто так не влюбовує сало з хлібом, як голодні туристи). Тут-то ми з Сашиком і трішки подуріли – впали – в мене все норм, а він – ногу вивернув, – але він мужньо дошкутильгав до нашого табору. По дорозі назбирали купу білих грибів, насмакувались суницями (вони в горах набагато солодші, ніж в наших краях) і з дровами в руках (так як біля стоянки було їх мало) спустились і ми. Цього вечору Ілля та Андрій розважали всіх піснями на замовлення, хоча вони й не професійні співаки, але ніхто не нарікав, а слухав чи підспівував або ж думав про своє, дивлячись на багаття.

Демерджібілі гриби

День пятий – шість ніг і вісім колес =)

Через Сашикову ногу нам (трьом друзям) довелось зійти з маршруту, хоч по словам Тараса залишались найлегші дні і переходи, але ми вирішили не травмувати сильніше ногу і не затримувати групу. Тож, після мюслів на згущонці (дуже смачних, але, чесно, вони вже не йшли…) попрощались з групою – вони пішли догори, а ми за символічну плату на УАЗіку проїхались до найближчого поселення (скільки ж тут емоцій було і драйву), а там 20 хв на таксі по серпантину – і ми на морі).

День шостий, сьомий, восьмий – Море.

море

На вечір вже і наша команда дібралась до місця стоянки, які ж вони були виснаженими, але гордими, вони це зробили!

варимо їстистоянка на морі

Ну, а тут вже, що розповідати ….. море – це море, тут був кожен).

Хіба що кілька моментів:

  1. Вода – кришталево чиста, сотні крабів, що виповзають погрітись на камінні і рибки, що плавають поблизу побережжя, стрибки з пірсу при місяці;
  2. У наметовому містечку проживають цивілізовані дикуни – на їх територія все викладено камінням, від доріжок і до столу з стільцями;
  3. Тихий, спокійний курорт, але з дискотекою, де пі-джеєм виступає енергійний дід десь 55 років. На паромі можна вибратись і до Ялти і до Судака. Ми їздили в Гурзуф – але це вже інша історія.

День девятий – Пора на потяг.

На останній день, все ж таки, вже радий поїхати додому. За цей період наситився спанням в палатці поряд з цикадами і сколопендрами, їжею на кострі, згущенкою і комарами. І вже їдеш додому щасливий-щасливий. Однак, приїжджаючи додому, вже на другий день здається, що весь похід був просто прекрасним сном, в який хочеться повернутись ще!.

група

Велике спасибі Кулуару, Тарасу, всім учасникам і Сашику з Петроном, що наважились на цей похід .

Заявка на поход