Поделись:
Подпишись:

Подпишись и будь в курсе всех походоновостей!

Ваша Е-почта:

*Обещаем никому не предоставлять адрес вашей почты и не спамить
**Вы сможете отписаться в любой момент

І занесло ж їх так високо й далеко!

відгук на похід Долиною привидівВідгук на похід по Криму: "Долиною привидів"
Автор: Оксана Ліба, http://vk.com/oksi_liba
Україна, м. Біла Церква, 25 років

Що б вам такого розповісти, щоб ви не передумали йти в похід? Улыбка

Перш за все – це важко. І фізично, і морально. Більшість членів нашої групи вперше одягли рюкзаки та рушили в таку подорож. А так, як нас було 20 чоловік, то розтягувались ми на кілометр, і тоді інструктору доводилось дуже довго збирати нас до купи. Це було схоже на стадо овечок, яких навесні вигнали перший раз попастися, і більшість з них не знає, що їм робити і куди іти.

Але, в той же час – це круто! Ти випробовуєш себе, проходиш там, де, здавалось би, людина пролізти не здатна. Під час походу ти дізнаєшся багато чого нового та цікавого про природу та історію своєї країни. Те, що ти на власні очі побачиш у поході, ніколи не зрівняється з фільмами та фотографіями, які ти бачив до цього. Такі пейзажі не кожному і у снах зустрічались! А нам випала можливість все це побачити, відчути, доторкнутись, вдихнути на повні груди!

Зустріч на вокзалі

Найприємніші моменти в поході – час привалу, обіду та ночівлі, коли скидаєш свій рюкзак на землю. Я помітила таку закономірність – зранку він відносно легкий, а під вечір туди ніби хто каміння досипає (хоча перевіряла кілька раз – нічого зайвого не було). А яка ж смачна їжа у поході! Особливо якщо вона приготовлена з продуктів, виданих з твого рюкзака. Тому що розумієш – ноша стала на кілька грам легшою. Ще кілька перекусів з твоєї частки – і зможеш пурхати і танцювати!

перша ночівля

Найважчим, здається, був наш перший день, коли ми підіймалися на Чатир-Даг. Не всі ще встигли повністю прокинутись, а вже треба дертися вгору. Тут відразу ж стало помітно, хто з учасників веде активний спосіб життя, а хто прихильник пасивного відпочинку. От лізеш вгору, дивишся на червону стежину, що простягається під твоїми ногами, і єдина думка, що крутиться в голові – швидше б дібратися вершини або почути таке солодке слово «Привал!». Але, коли підіймеш очі вгору і подивишся по сторонам, розумієш, що всі твої зусилля не марні. Адже такої неймовірної краси не побачиш ніде, як у кримських горах. І от нарешті плато! Всі попадали, як підкошені, але з облич не сходить усмішка. Як годиться, залишили послання наступним групам та рушили далі.

записка наступним групам

А ви були колись в підземеллі? А ми – так! З кожним кроком униз ти все більше заглиблюєшся в казку. Людина не здатна створити таке диво. Ця краса під силу лише природі. Печера Еміне-Баїр-Хосар – справжній палац на глибині 60 метрів під землею, який утворився мільйони років тому і до цього часу продовжує вдосконалюватись. Кожна зала відрізняється від іншої стилем, формою, кольором, печерними фігурами. Здається, їх проектували та будували різні архітектори та дизайнери. Творчим людям є де розгулятися уяві, фантазуючи над різними силуетами.

вверх!

Не поверхні жарко, але розкисати нема коли, адже попереду наступний підйом на Еклізі-Бурун. Було не легше, ніж зранку. Але, чим вище ми підіймалися, тим сильнішав вітер, тому навіть довелося одягнути кофтинки. Трішки перепочивши перед самою вершиною – на гору здерлися всі, навіть хто вже «вмирав» до цього. А звідти, допоки сягає погляд – гори, долини, ліси, міста – все здається таким маленьким та по-своєму прекрасним. На горизонті море зливається з безхмарним блакитним небом, і все навколо закутано синюватою імлою…

:))

З походу я винесла собі один урок – якщо є підйом, значить, за ним обов’язково має бути спуск. Не оминуло це щастя і нас. Для декого це виявилося навіть складніше, ніж підійматися вгору. Ночували ми на Кутузовських озерах. Ну, від озера тут тільки назва лишилась. А так – звичайна галявинка з очеретом та луговими квіточками.

Зранку знову спуск. І треба ж було оце скільки лізти вгору, щоб потім два дні спускатися!

Ангарский перевал

Ангарський перевал, 752 м. Відпочинок біля траси, кілька фото із заслуженим тролейбусом Криму – і ми знову прямуємо вгору, адже на нас уже зачекалися привиди в своїй долині. І занесло ж їх оце так високо й далеко! Ледве викарабкалися до них через ліс, який, до речі, теж якийсь дивакуватий, з химерними деревами. Ми його назвали Фангорн. Прямуючи Долиною, заглянули до фортеці Фуна. Перед останнім ривком на Демерджі, завітали в гості до Катерини ІІ. Неподалік від неї розташована чудова поляна з ну просто шикарним краєвидом! Не гріх і повалятися тут годинку, пообідати (а апетит у мене був звірський, я б їла і їла!), набратися сил для наступного підйому на Південну Демерджі.

на пути к Демерджи

На вершині забуваєш про втому, про всі негаразди. З тобою лише небо, вітер, гори, море і шматочок шоколадки! Звідти видно весь наш вчорашній маршрут і кінець сьогоднішнього. Судячи з усього – нам ще топати і топати, тому не затримуємось і рушаємо далі до водоспаду Джурла. На жаль, влітку він пересихає, і вода ледве тече, але привабливості йому це не зменшує. Дві ванни (для купання та для питної води), білі камені, пофарбовані водою в оранжево-червоно-коричневі відтінки, серед зеленого лісу з чарівним краєвидом скелястого пейзажу на протилежній стороні. Нарешті за всі дні можна скупатися! Але це задоволення лише для справжніх сміливців, адже вода холоднюча до крику!

стоянка на Джурле

Наступного дня у нас за планом найповноводнійший водоспад Криму Джур-Джур! Чесно кажучи, біля великих водоспадів не була ніколи. Тому дуже чекала цього моменту. Але йти до нього добрих півдня, нашими то темпами! От ця частина шляху мені показалась трішки скучною, щоб ти собі розумів, ТарасJ. Але купання у водоспаді, під величезним напором холоднючої води після трьох днів без душу – це просто РАЙ! Після купання уже й дивишся на нього по іншому. Спочатку це була просто вода, яка падає з висоти і в якій можна скупатися, а потім – це вже дійсно неймовірна краса. Таке поєднання потужної сили та в той же час ніжної чарівності природи просто заворожує.

бегом!

Надивились, накупались, вдосталь відпочили… Тепер так не хочеться знову вставати, одягати рюкзаки та йти кудись далі. Але треба. Тим більше, всі вже дуже зголодніли, тому потрібно було знайти місце для обіду. Недалеко від водоспаду ми приземлились у лісочку, інструктора збігали в найближчий населений пункт поповнити продуктові запаси і викупили там останні дві хлібини. З новими силами ми попрямували на ночівлю до т/с «Ай-Алексій».

Наступний день видався дуже смачним, адже наш маршрут до наступної стоянки пролягав через виноградники. І хоча плоди були ще не дуже стиглими – нам це зовсім не завадило наїстися та нарвати з собою про запас. Культурні насадження винограду чергувалися з дикими заросляками ожини. Яка ж вона смачнюча! А якщо залізти в кущі десь подалі від стежини, то там взагалі не ягоди, а просто мед!

Долина привидений

Наш шлях сьогодні стелився до озера Хун. Майже півдороги ми йшли у підніжжя Карабі-Яйли, але вже ні сили, ні бажання виходити на неї у нас не було. Тому просто помилувалися знизу. Зайшли також на якесь квадратне безіменне озеро з чистою прозорою водою, знову покупалися, відпочили, поїли, хтось навіть встиг поспати… Взагалі, крайні дні походу у нас вийшли на розслабоні – їли, купалися, відпочивали, не було складних підйомів чи спусків. Можна сказати, всіма силами налаштовувались на море Смеётся.

на привале

Місце останньої ночівлі було просто казковим. Дзеркально чисте озеро, біля нього сонячний пляж, за озером навпроти височіє Карабі-Яйла, недалеко ростуть виноградники. Табір ми розбили біля узлісся на березі озера. Крайня вечеря запам’яталась надовго. Сиділи навколо вогнища, ділились думками, враженнями, обмінювались контактами, одна з учасниць зачитала новоскладений вірш про нашу групу, від інструкторів почули багато цікавого про себе та своїх товаришів. Навіть грали у вікторину на тему нашого походу. За правильні відповіді всі отримали призи. Спати вляглись уже пізно вночі, просто неба, під зоряною ковдрою.

головний матрасник! =))

А завтра пару годин дороги повз виноградники, довгоочікуване купання у морі, пляж, морозиво, коктейлі… І трішки неприємне, але вимушене розставання з групою. Хтось відправився додому, дехто поїхав відпочивати далі, а ми залишились тут, насолоджуватися сонцем, морем, диким пляжем.

Від походу залишаються приємні спогади, гарні фото, нові знайомства та море незабутніх вражень. Але цей похід був би не таким приємним та цікавим, якби не наші чудові інструктора Стьопка та Ед, які завжди розповідали щось нове та підтримували гарний настрій всієї нашої великої групи. Велика вдячність їм і клубу «Кулуар» за можливість відчути себе туристом та побачити всю велич і красу Кримських маршрутів.

Заявка на поход