Поделись:
Подпишись:

Подпишись и будь в курсе всех походоновостей!

Ваша Е-почта:

*Обещаем никому не предоставлять адрес вашей почты и не спамить
**Вы сможете отписаться в любой момент

Випробування на міцність – Марафон

марафонАвтор: Дмитро Приймаченко

Зараз  уже  важко згадати як з’явилась ідея пробігти марафонську дистанцію в 42 км.195 м., але можна бути впевненим в тому, що  ідея переросла в мету, яка в подальшому й була реалізована.

Чому я це роблю?Мабуть тому шо мені подобається сам процес досягнення мети та виклик який я ставлю перед самим собою, ставлячи за ціль щось зробити. Щоразу я  доводжу в першу чергу собі і оточуючим мене людям, що “Люди це дещо більше ніж 8 годинний робочий день, вранішня кава та телевізор до опівночі".
Я переконаний в тому, що ми  прийшли в цей свій для того, щоб залишити в ньому якийсь гарний слід, зробити чиєсь життя хоч трішечки кращим і наситити своє подіями та емоціями, щоб на смертному одрі ми могли сказати, що прожили яскраве та насичене подіями життя.
Трошки  про підготовку-як такої то її можа сказати, що взагалі не було - було Бажання, яке стало метою, яка була озвучена, а для мене то “Точка невозврата”...
Було  майже півтора року бігу, 1  тренувалний забіг на 30 км. І декілька 10 км. забігів.
А також були вмовляння та настійливі переконання моїх батьків відмовитись від данної ідеї, біль в колінні, плоскостопість 2 ст. із артрозом.
Проте вмовляння змінились смиренністю, біль в коліні - кінською маззю та  медичним бандажем, плоскостопість — індивідуальними ортопедичними устілками.
Так були подолані зовнішні фактори, які стояли на шляху до реалізації моєї мети - долучитися до числа тих, хто пробіг марафонську дистанцію.
Решта - це  впевненість в своїх силах, морально-вольові якості, а також підтримка моїх друзів та коханої дівчини.

06.10.2013 Старт

На старті я домовився із Оксаною Сміян, яка брала участь в забігу на 10 верств, що ми перші 10 км пробіжимо разом, але вже після 100 м зрозумів що темп який обрала Оксана для мене  завеликий і побажавши їй успіху, я розпочав свій перший забіг, в  якому було все нове і невідоме.

на старті

Біг в своєму звичайномк темпі, у мене був туристичний GPS який мені показував знайому швидкість -10 км за годину. Я знав, що в такому темпі я вже пробігав 30 км. і розраховував на те, що останні 12 км. пробіжу на морально-вольових. А ще я чітко розумів для себе, що якщо я цього разу не зможу пробігти то  відчуття власної поразки мені не дасть змоги нормально спати і мені прийдеться ще цілий  рік готуватись до  забігу в наступному році, а будучи “Досить лінивим” по своїй природі мені не хотілося ще цілий рік перебувати в підготовці до марафонського забігу, і я вирішив, за що би то не сталось добігти дану дистанцію.
Через 3 км. я помітив поруч із собою учасника, який також носив жовту табличку із номером на грудях, що означало що він біжить саме марафонську дистанцію, темп якого співпадав із моїм і я вирішив бігти трохи позаду. Так ми пробігли 2 кола, а далі учасники 10 км забігу фінішували, марафонців залишилось вже не  так багато, лідери забігу почали обганяти кругових .В той момент я зрозумів, що в порівнянні із цими бігунами я виглядаю, більш ніж скромно із своїми 6 хв. за1 км.,але в той же час я розумів що моя мета просто добігти до фінішу і добігти не останнім.

Потрохи  я почав відставати від свого “напарника”, але ще бачив його трохи далі попереду мене. Так пройшло моє 3 коло марафонської дистанції. Я мав можливість споглядати як тренери професіоналів обабіч траси готуюсь своїм підопічним “енергетичні напої” та тюбики мабуть із якимось харчуванням, які дають їм змоги показувати гарні результати, також лідерів поруч супроводжували цілий ескорт, який в будь яку хвилину міг предоставити їм ту чи іншу допомогу.

Не добігаючи до старту я побачив мою групу підтримки, і посмішка мимоволі з’явилась на моєму обличчі-адже приємно коли за тебе вболівають, саме ця думка і ці декілька секунд які ти біжиш поруч із знайомити та рідними тобі обличчями допомагали долати останні кола дистанції.

група підтримки

На 4 колі мені передали плеєр, який значно покращив мій настрій та відчуття на дистанції стало не таким одиноким.

21 км - пів марафону

Коли суддя показав 4 пальці - це означало що позаду вже пів марафону і до кінця забігу залишилось ще 4 кола. Чесно кажучи, дана дистанція була подолана досить легко і я навіть мав можливість насолоджуватись справжнім осіннім листям, сонечком яке час від часу радувало нас із-за хмар, а також споглядати, як щасливі батьки із своїми дітьми проводять свій недільний день за прогулянкою в сквері.

В той же час було розуміння того, що справжній марафон починається після 30 км, коли вже втома дає про себе знати, мязи починають боліти  і саме тут починається справжня боротьба, боротьба із  самим собою.
Думка про те що потенціал людського організму практично безмежний,яку я неодноразово повторював,  для мене стало ключової - я мав змогу на собі переконатися в її правдивості.
Тепер  коло  для мене було поділене на 2 відрізки, які я мав здолати:
1 від пункта харчування до фінішу - де на мене чекала моя група підтримки, а  другий - від фінішу до пункту харчування, де я мав змогу перекусити та попити води чи чаю.

3 пальці - для мене це означало ще 3 кола.

Тут до мене приєднався Марк на роликових коньках, цей хлопчина проїхав зі мною ціле коло,  це коло я подолав мабуть швидше за попереднє, оскільки від постійно щось мені розповідав, підтримував мене, навіть увімкнув музику на своєму телефоні щоб не так сумно було бігти - дякую тобі Марк за підтримку.

біжим

2 кола до фінішу

Розумієш, що основна частина дистанції вже позаду, залишилось якихось нещасних два кола, в то же час це цілих 10 км, які ще потрібно подолати. Темп падає і в голові лише одна думка - ”Не зупинятись”, не зупинятись до самого фінішу, бігти поки хватить сили. Попереду бачу, як учасники переходять із бігу на ходьбу,  а також нерозуміння жителів міста для чого це все їм.
Мав  можливість підслухати корокий діалог тітоньки народженої в СССР із працівником ДАЇ:
-Чого перкрили дорогу?
-Марафон!
-Да кому він потрібен той марафон?
-Марафонцю!
Досить посміхнуло і додало сили цей  простий діалог.

А дійсно «Кому він потрібен той марафон?» По великому рахунку користі оточуючим від нього мало, але ж в першу чергу він все-таки потрібен Марафонцю. Тій людині яка відважилась подолати цей досить не простий шлях. Але для чого? Для того, щоб зрозуміти чого ти вартий і зрозуміти, де саме знаходиться межа людських можливостей саме у тебе  і  на скільки далеко в данний момент часу ти здатний її перемістити. Щоб  отримати радість від самого факту участі та від досягнення бажаної  мети. Щоб поставити чергову галочку в своє  списку досягнень. Щоб бути прикладом для своїх близьких та знайомих. Таких “Щоб” у кожного учасника мабуть досить багато і в кожного вони свої, але всіх нас обєднує  42 км.195 м бігу.

на фініші

Останнє коло

Останнє коло є найважчим і найлегшим одночасно. Найважче воно тому, що позаду залишилось майже 37 км дистанції подоланої бігом, майже 4 години безперервного руху,тисячі і тисячі зроблених кроків... Найлегше воно тому, що за декілька десятків хвилин бажана ціль нарешті буде досягнена і  нервова  напруга буде знята, а також можна буде зупинитись і просто трохи посидіти і відпочити...Ось попереду вже остання пряма із якої відкривається фініш, на якому мене чекають знайомі обличчя, що підтримують мене і фінішна лінія, здолавши яку я зможу з гордістю сказати:”Я пробіг марафон!