Поделись:
Подпишись:

Подпишись и будь в курсе всех походоновостей!

Ваша Е-почта:

*Обещаем никому не предоставлять адрес вашей почты и не спамить
**Вы сможете отписаться в любой момент

Наодинці з горами

вид на Оныкс-Тур Трошки передісторії. Повинен був вести групу, але в переддень походу у них щось не вийшло і вони відмовилися. В результаті сиджу я дома з квитком на руках, весь такий в очікуванні гір, а тут на тобі, група не йде. Що робити? Дома залишатись точно не хотілось, запропонував друзям, але в цей час ніхто не може.. Ну, думаю, піду сам. Сам не сам, а гори залишаються горами і мене туди непереборно тягнуло. Швидко будую маршрут і на потяг.

13.09. День від’їзду. Проблеми з воєнкоматом. Настрій паскудний, навіть не розумію навіщо оце я сам зібрався в Крим, наче дома нема чим зайнятись. Але уже зібраний, тож треба їхати. В поїзді проспав всю дорогу – ідеальний варіант переїзду.

14.09. Сівши в тролейбус і виїхавши з Сімферополя, душу охоплює спокій та радість. Це гори. Тут все просто, правильно і я знаю, що потрібно робити. В 10.43 я на Сосновці, маленька затхла зупиночка. Продають кизил та мариновані гриби. Під час їзди в тролейбусі показували якийсь мультик і мама сказала своїй маленькій дочці: «Хочеш вийти за царівну – стань королем». Не знаю, чому вона це говорила маленькій дівчинці, але суть правильна і примушує задуматись: "Хто я? Що досяг, щоб чогось хотіть і на щось претендувати?.."

Стежинка на Чатир-Даг починається відразу перед зупинкою і зустрічає мене кущем стиглого кизилу!турприют Сосновка Це радує=)) Трохи далі закинутий турприют «Сосновка», поряд є місце для палаток, струмок. Не снідав в поїзді з єдиною метою – зробити це серед лісу, на березі струмочка. Єдина проблема – мухи – їх просто безліч! Ніколи я ще не бачив стільки мух! Спочатку йду по дорозі, потім стежинкою. Йти в швидкому темпі важко – крутий підйом, рюкзак за спиною, паляще сонце, перший день.. В який раз запитую, ну навіщо мені самому оці муки? Одна справа, коли в компанії за розмовами та жартами переходи проминають непомітно. А тут.. сам наодинці зі своїми думками.. Розумію, що насправді ніякого пояснення буть не може, да і не потрібно! Адже я вже не можу без цього! Я залежний від гір, природи та рюкзака.. Кожен вибирає свій наркотик..

На нижньому плато біля дороги сидять двоє чоловіків за перекусом, картина маслом – «Пікнік на обочині»! В 12.25 виходжу до джерела Туз-Чикме, недалеко турприют Онікс-Тур та дорога до Мраморних печер. Повністю втянувся в ритм, йдеться легко. Вода в джерелі надзвичайно смачна, виливаю бридку моршинську.

Забор Онікс-Тур повністю розписаний графіті і це шикарно. Перша печера на моєму шляху «Кам’яна» в 20 м від дороги. Вона знаходиться в кам’яному колодязі метрів 5 в діаметрі та кілька глибиною. Приблизно 2,5-3 метра стіни з діагональною трихіною. Заманливо і не дуже складно. Хочеться аж чешеться. Пропустити таке не можливо.. але я розвертаюся і йду до рюкзака. Обіцяв, тож не лізу. Наступна печера – «Камінна» всього на 200 м далі по дорозі. В воронці печери місце під стоянку, кострище та три пляшки пива. Да, з водою на плато проблеми, тож приходиться пити пиво)) Сама печера нагадую грот, далі вузький лаз, туди не лізу.

забор Онікс-ТУр

О 14.10 виходжу на хорошу видову площадку і стаю на обід. Відкривається чудовий вид на Демерджі-яйлу, Алушту, верхній Чатир-Даг. Прямо переді мною Сахарна голова, а Холодний кулуар правіше за скелями. Через 30-40 хвилин підйому я на Ангар-Бурун. Тут ще двоє туристів: чоловік та жінка. Я заздрю їм. Круто отак ходити вдвох з коханою дівчиною, коли у вас одна хвороба – гори.

Навколо тишина, дує легенький вітерець, перед очима неперевершені краєвиди – ось воно, справжнє життя!

Але самому робиться унило, в 15.10 починаю спуск, піду до Школьної поляни і спробую пройти маршрут на день швидше. Добре не брати квитка назад)) На початку зони лісу знаходжу два білих, не знаю яка сила примусила їх тут, на висоті та без води, вирости. В 16.15 на Кутузовських озерах, декілька туристів займаються установкою табору. Відпочиваю та йду далі. В 17.20 зупинився в укромній місцині на Школьній поляні. Так, так! Є тут така, я ще минулого разу на неї положив око. Ставлю палатку та готую вечерю. Пройдено 16.2 км, як для першого дня – непогано.

Сиджу біля костра, п’ю чайок. І дивна річ! Коли я сиджу біля костра у компанії друзів, коли грає гітара, часто відгороджуюся від всього та думаю про своє. Зараз же ідеальний варіант розібратися з своїми думками. Але постійно в голову лізе хтось і заглушає інші думки, хочеться компанії. Догорає костер, закінчується чай, от і пора спатки. На годиннику 20.00, а я уже спать – чудеса. В палатці намагаюся читати, але неможливо зосередитися, в голову лізуть думки, про які тут не напишеш і в яких я так і не розібрався) Засинаю та прокидаюся від шуму за палаткою. Уява як завжди малює вовків, ведмедів, перевертнів, вампірів та іншіх монстрів)) Вилажу з палатки – навколо нікого і нічого, йду спати далі. По відчуттям уже ранкова пора. Дивлюся на часи – десята вечора. Да ви знущаєтесь!

15.09. О 6.30 дзвонить будильник. Запитую себе: «Навіщо так рано, ти ж сам! Чому не поспать до десяти?!». Спати під ранок уже прохолодно, а під боком немає когось тепленького, хто б міг зігріти. Зате є термошмотки. Встаю о 7.00, збираюся та снідаю. О 8.30 виходжу з табору, спускаюся до Ангарського перевалу, далі по стежинці до пам’ятника будівникам дороги та до джерела Верси. Тут хороше місце для стоянки, відпочиваю хвилин 20. В 10.20 я на кордоні Сорока, йти жарко. Думки все об одном, але моя логіка і розуміння тут безсилі. В 11.20 на перевалі Демерджійське сідло, мухи просто достали їх сотні і навіть тисячі навколо!

Північна Демерджі-яйла – надзвичайно красиве місце, даремно я її списував з рахунку і не ходив тут. Маленька стежинка веде мене понад крутим обривом, все в тумані, але іноді він розвіюється і скрізь білу мглу внизу виглядають гострі зуби скал та вершини вікових сосен – просто казкова картина! На перекус став біля початку спуску в Хапхал, на часах 13.40, пройдено 16 км. Спуск по Хапхалу не простий. На Джур-Джурі порядком втомився. Але в мене є таємна зброя! Навушники в вуха, музику погромче і я вже не йду, я лечу! На Ай-Алексій прихожу о 17.10. Тут уже стоїть пожила подорожуюча пара. Познайомились, до Чегенітри сьогодні не встигну,  тож вирішив залишитися тут. Поляна дійсно класна: є столики, поряд хороше джерело. Незабаром з’явилася кицька, вона треться об ноги. Така красива та м’якенька!

Вільного часу багато, спілкуюся з новими знайомими. Чоловіка звати Володя, бувалий турист. Розповідаємо історії, обговорюємо снарягу та завтрашній перехід (частину дороги нам йти разом). Угостили Чабан-чаєм. Хороший вечір, близько десятої розходимося спати. За сходні пройдено 24.6 км, але багато підйомів та спуск по Хапхалу.. втомився.

Треба сказати, що фотик сів ще сьогодні вранці, після кавказького купання батарея геть не тримає, треба здати в ремонт.

16.09. Прокидаюся в 7.00, вихід в 8.10. Перших 20 хвилин йду з Людмилою та Володею, але їхній темп дуже повільний, тому прощаємось і далі йду сам. Дорога хороша, йдеться легко, в 9.30 біля джерела під дорогою. В 10.55 на Чігінітрі, пройдено 10,1 км. Стоянка тут маленька, струмок трохи далі по дорозі. Здається, я уже звикаю до мух, вони уже майже не бісять. Вздовж дороги багато стиглого кизилу, кольору переспілої вишні. Пройти повз просто не можливо, це заповільнює моє пересування. В 12.40 біля бесідки, роблю привал. Біля джерела Верес-Чокрак є кілька місць під стоянку. На одному з них втиснулося три палатки, більше тут і не влізе. Спускаюся по дорозі, потім звертаю на стежинку, проходжу повз готель. Зараз копають озеро, як все завершать буде шикарно. Стежка виводить до забору і замкнутих воріт. Але забору всього два метри і він обходиться справа. Хочу зрізати і йду по руслу річки, результат – 200 м карапкаюся в гору до дороги через зарослі шипшини, ожини і просто якихось кущів! Без крові не обійшлося, ужас!! В 15.10 біля джерела, вкотре дивуюся смаку свіжої води і ніяк не втамую спрагу. Швидку перекушую та йду далі. Сьогодні треба перевалити через хребет і піднятися до озер.

В 17.00 спускаюся в Зеленогір’я. В магазині купую пломбір, чашечку чаю, ніштячков та пивка на вечір. Холодне пиво після тяжкого дня – це те про що я мріяв останні 10 км. Але мені ще треба піднятись до озер, тож часу довго сидіти нема, темніє рано. Десь в 18.30 на озері, шлях проходить через огороджений виноградник, але ворота просто відчиняються, тож це не перешкода. Єдине, трохи боявся собак, та їх десь не було. Нормальної води нема, для приготування їжі беру прямо з озера. Хороший день, хороший настрій. Пройдено 33,4 км.

17.09. всю ніч був сильний вітер, що не давав нормально поспати. Встаю в 6.40. Спочатку підйом на перевал вздовж ЛЕП. Вона веде прямо в Громовку, тож можна просто орієнтуватися. До речі, на карті ЛЕП намальована не правильно. В 9.50 спускаюся в село, магазин пустуватий. Хотів купити фруктів, але їх нема. Купую морозиву і літрушку лимонаду Крим. По ледь помітній зарослій стежинці спускаюсь до наступного села – Ворон. Воно зустрічає мене смачнючим виноградником, хороша нагорода за тяжку дорогу. В центрі села біля магазину об 11.15, перекушую круасанами та квасом.

В 13.20 на перевалі Маски. В 14.50 на Ай-Серез. Приємна стоянка серед березок, от тільки джерело вже пересохле в цю пору. Тож на хребет Орта-Сирт я йду майже без води. Хребет дуже гарний, але милуватися красою заважає спрага. Пробігаю його без привалів. Слина в роті закінчується, немає навіть сплюнуть. Уже пройдено 31 км і ступні просто горять. Виручають бафф та плеєр. Музика є музика, а бафф давно уже став для мене чимось більшим, ніж просто річчю. Він як талісман, придає сил та забирає біль) Дякую за такі подарунки.

В 17.07 починаю спуск в Веселе, він проходить по руслу пересохлої річки. Спочатку крута сипучка, потім багато каміння, короче - цікаво! На середині спуску сідає плеєр і це подстава-подстав! В село спускаюся через виноградники, але виноград уже зібраний. В першому ж магазині купую квасу та бананів. До моря ще 4 км.

В 19.30 заходжу в санаторій на узбережжі набрати води, заодно перекушую вареничками. Останні кілометри були надтяжкими, ступні просто згорають і при кожному кроці морщусь від болі. Сильніше зжимаю бафф, він уносить мої думки за три-дев’ять земелі і йти стає проще. Хороше місце знайшов о 20.05. Спочатку купаюся, а потім уже ставлю палатку. Пройдено 40,1 км, стільки з рюкзаком по горах я ще не ходив!

18.09. Дійшов до Нового світу, тропа надзвичайно красива та цікава, варто притримуватися маркерованої. Сідаю на маршрутку та їду до Судака, звідти в Сімферополь. Стою в касі за квитком, а поряд виявляється жіночка, що хоче здати до Фастова, це мені підходить, тож купую у неї.

От і все, не знаю, хто буде читати до кінця стільки тексту)) По походу: одному можна ходить в філософські походи (коли багато думаєш) або щоб перевірити свої сили. У мене був якраз другий варіант і я залишився задоволений.